Публічне управління цифровою трансформацією: архітектура та логіка транзитивної державності

Монографія присвячена дослідженню цифрової трансформації як соціотехнічного процесу, що охоплює інституційні, організаційні та когнітивні виміри публічного управління і виходить за межі технічного оновлення державних сервісів. Розкрито концептуальну недостатність інструментальних підходів до цифровізації, які редукують її до нарощування платформ і реєстрів, не торкаючись глибинних трансформацій інституційної архітектури. Обґрунтовано транзитивний характер трансформації як нелінійного процесу, у якому технологічні інновації, інституційні зміни та управлінські практики перебувають у постійній взаємодії. На основі порівняльного аналізу міжнародних моделей доведено відсутність універсальної стратегії та необхідність контекстуалізації управлінських рішень. Для України виявлено системні дисбаланси — інституційну фрагментацію, розрив між технологічними можливостями й управлінською спроможністю, домінування екстенсивної моделі цифровізації. Запропоновано інтегровану аналітичну рамку та структурно-функціональну архітектуру механізмів публічного управління, що забезпечує узгодженість процесів на чотирьох рівнях управління. Практичне втілення архітектури реалізовано через транзитивну модель на основі тріади механізмів — інституційної когерентності, технологічного суверенітету та ціннісно орієнтованої адаптації. Доведено, що ефективність цифрової трансформації визначається якістю інституційного вбудовування технологій, а не обсягом їх упровадження. Монографія адресована науковцям, управлінцям-практикам та експертам у сфері публічного управління, цифрової політики й інституційного розвитку