Серед розсипу мерехтливих кристалів та аромату польових трав тихо народжувався неймовірний раніше колір. У такому глибокому підвалі як ця лабораторія доводиться бувати лише найзатятішим мисливцям. У той момент ми вишукували той самий "Скарб Дракона" вже третій тиждень. То був рідкісний колір, гарячий, повний, експресивний. Кажуть, вечорами четверга цей колір сміється помаранчевим і при цьому незворотно змінюється. Дварфи завжди віртуозно уникають людей. Особливо дварфи генії. Коли ми знайшли його, дворф на ім'я Дракон, один із найвідоміших алхіміків своєї раси, був зайнятий створенням нового відтінку синього. Він невдоволено переступав з ноги на ногу: -Дурний колір. Від такого ніхто не застрахований! -Дракон, - гукнули його ми, - до тебе гості. -З людей часто погані гості, - парирував він, навіть не повертаючи своєї волохатої голови. Видно було, що він одразу відчув нашу парафію. -Ми хочемо купити у тебе твій "Скарб". -Ніколи! НІКОЛИ! НІКОЛИ! І НІКОСКОМ! -У тебе проблеми з людською мовою, дворф, але ти ж все одно добре бачиш, вірно? Він знехотя повернувся і застиг. В його очах відбилося шалене бажання. За його пози було видно з якою складністю він намагається оволодіти собою. У руці я тримав страшенно дивний опал. Як за формою, так і за своїм кольором він не був схожий на жодну іншу опав. Старина Дракон це розумів. Він глибоко видихнув і спитав: -Навіщо він вам? -Пофарбуй у нього ці піали і камінь твій.
Відгуків ще немає
Станьте першим, хто поділиться своєю думкою!