Набір для віскі "КОЗАЦЬКИЙ", (silver) 6 келихів 360 мл, чистий кришталь, зображення зі срібла

Тематичний сервіз КОЗАЦЬКИЙ присвячено героїчним українським козакам, котрі захищали кордони держави у XV-XVII сторіччі.
День українського козацтва відмічаємо 1-го жовтня на Покров Пресвятої Богородиці.

Кожен із шести бокалів має свою відмінну ілюстрацію, що розкриває окремий епізод свободолюбної козацької життя.
Сертифікат, що додається до набору, має цікавий опис щодо зображень на бокалах ілюстрацій.

Кришталеві бокали призначені для віскі та безалкогольних напоїв.
Сервіз вироблено з благородних матеріалів, як то хрусталь, срібло та золоте покриття.
Якість та комплектація набору відповідає світовим стандартам престижного подарунка. Походження сервізу захищено голограмами на кожному виробі та сертифікатом А5.

Подарункова коробка чорного кольору має солідний ложемент із тканини креп-сатин, логотип BOSS CRYSTAL нанесено металевим тисненням золотого кольору.

Кришталеві бокали виготовлені в Італії на заводі ART DECOR у місті Неаполь.
Компанія ART DECOR була створена в 1967 році і є європейським лідером, що спеціалізується на гравіювання та декорі із золота та платини на склі та хрускіт.
Набір для віскі BOSS CRYSTAL є ексклюзивною розробкою італійських майстрів спеціально для компанії PRESENTA.

Набір виготовлений вручну з хрусталю та декорувань накладками покритими золотом 24Kt та золотою облямівкою.

Сертифікат

C ертифікат підтверджує, що вироби BOSS CRYSTAL виготовлені в Італії, Коллі Валь Дельса. Декоративні накладки покриті сріблом проби 925

Матеріал виготовлення: екологічно чистий кришталь ECO CRYSTAL GLASS без використання свинцю. Технічні показники: основним наповнювачем є цирконій, блиск 1,532 прозорість 90% милозвучність 2,6 міцність 540 Мпа. *вироби ВОЅЅ CRYSTAL не призначені для миття в посудомийній машині та абразивного чищення.

 Символічне значення подарунка.

Козаки відіграли провідну роль у розвитку української державності, сформували найбагатші традиції, засновані на глибокій релігійній вірі та відданості своїй справі.

Козаки охороняли кордони українських земель і є прикладом мужності, кмітливості, братерської вірності та сили духу.

14 жовтня в Україні святкують День козацтва у день свята Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козаків.

Козацька люлька

У вільну годину запорізькі козаки любили поговорити і послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах коліски, так звані носогрійки або буруньки, і пихкаючи з них димком.

Люльку та супутні їй «причиндалі» запорожець носив найчастіше або у своєму широченному поясі, використовуючи його замість карманів, або в накладному мішку-«гамані», що кріпився також до пояса, або ховав за відворот своєї знаменитої смушкової шапки-«бірки».

Табак у ті години був надто дорогий, тому до невеликої його кількості додавали цілющі степові трави, вони покращували сон, травлення, пом'якшували вплив середовища на нервову систему. Серед цих трав були м'ята, материнка, полін, дуб, терен та багато інших, не менш цікавих. Наприклад, чаклун-трава додавала впевненості козакам у бою, бо мала ефект легкого наркотику.

Кобзар

Насамперед, кобзарі були моральними авторитетами в народі. У народних віруваннях кобзар був персонажем «через ріку» (тобто «з того світу»). Образити кобзаря — означало викликати гнів небес «на мертвих, живих і ще ненароджених». Тому найбідніший селянин в Україні завжди тримав частину поля «на старцеву частинку» — для милостині кобзарю. Кобзарі були ревними православними християнами, шанували свята, у репертуарі мали псалми та чисельні релігійні моралізаторські пісні.

Молодий запорожець

Після того, як чоловік прибував на Січ, його життя дуже змінювалося — про це говорити хоч би ті, що тепер його інакше називали! Відразу після того, як новоспечений запорожець записувався в курінь, він змінював свою назву на якесь нове прозвище, яке часто дуже яскраво характеризувало його зовнішність чи внутрішній світ.

Щоб стати козаком-запорожцем, новоприбулий довго вивчав військову справу та традиції січового суспільства. На завершення йому обов'язково потрібно було пройти неймовірно складні випробування. Наприклад, він мав з'їсти страшенно пекучий від перцю борщ і випити кварту горілки. А після цього — пройти колодою, перекинутою між скелями на березі Дніпра, і не зірватися біля води. Але це ще не все. Кандидат у запорожці мав, сівши на необ'їзного коня обличчям до хвоста, без сідла та вуздечки проскакати по полю і повернутися назад, звичайно ж, не впавши на землю. Коли новачок з гідністю проходив усі випробування, його стригли та перевдягали у новий одяг.

Курінний отаман

Запорізький Кіш (громада, товариство) ділився на 38 куренів (XVIII століття), які були самостійними військовими підрозділами на чолі з курінним отаманом. Чисельність куреня в різні години могла становити від кількох десятків (зазвичай, за годину) до кількох сотень козаків і більше — під час воєн і військових походів). Проте найбільш відповідним порівнянням козацького куреня з організаційно-штатною структурою сучасних збройних сил підходить поняття «батальйон» (як останній і називався у XX ст. у складі низки українських національних військових структур).

Чуб

Зображуючи в уяві українського козака, ми обов'язково звернемо увагу на його особливу зачіску – чуб (у народі – оселедець). Але, як виявляється, така форма впорядкування волосяного покриву голови не була забаганням моди і мала велике символічне значення. Право носити її мали не всі. Таку зачіску мали лише ті воїни, котрі прийняли хрещення вогнем. Чому так? Справа в тому, що, за козацькою легендою, український воєн під час військових протистоянь порушував заповіді Господні і після смерті має розплачуватися у небесного судді та потрапити до пекла.

Козаки ж вірили, що, помилуючись, Господь таки витягне їх із того пекельного місця наказання грішників, схопивши за довгу прядку волосся голови. Носити чуби було на лівій стороні, щоби волосся скидало нечисту силу, яка ніби сиділа у козаків з того боку на плечі і штовхала на безглузді поступки. Зачіску заборонялося носити необстріляним козакам, трусам, злодіям та брехунам.

Сім'я козака

У зв'язку з військовими походами сім'я та вірність для козацтва мали величезне значення, тому весільні обряди, вінчання та хрещення дотримувалися особливо старанно. Все починалося з обряду сватання: наречений засилає старост, шановних похилого віку, які просять руки нареченої. У разі згоди дівчина виносити вишиті рушники, а в разі відмови – всім відомий «гарбуз». У день весілля молодий вирушав за невестою, де на подвір'ї з нього вимагали викуп.Після обряду вінчання, святкувати, за традицією, вирушали до будинку молодого, а після святкового обіду нареченій розплетали косу та пов'язували косинку, на знак того, що вона вже заміжня жінка. Гуляння, ігри та пісні тривали і наступного дня.