Приходь без дзвінка Бєлоусова Світлана Лабораторія

Одного разу Яна сідає біля потягу «Рахів — Київ» і знайомиться з дідусем. І, незважаючи на зупинки в маленьких селищах, гамір нових пасажирів плацкарту й фізичну втому, дівчина все поважніше слухає Василя Васильовича. Його історія, ніби бусини, нанизується на нитку спогадів її власної життя.

Чи зустрінуться вони знову? Чому гірські маршрути, пейзажі та нічний ліс — незамінні ліки проти власних травм? Напевно, ці відчуття знайомі кожному — такі особисті й невимовлені... Але що станеться, якщо про них заговорити вголос?

Десь серед темного лісу на останніх відсотках заряду телефону, що слугує ліхтариком, дівчина йде вперед, незважаючи на виснаження і біль у ногах, цитуючи Ліну Костенко: «Цей ліс живий, у нього добрі очі». Бо вона вірить у світло і не втомлюється шукати його серед людей.