Там, де заходити сонце

Ми живі, поки ми віримо

Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опинитися біля Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем та опасністю навколо дійсно краще перебути поки що тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає біля Будинку зранених, колючих стариганів, що день у день просто спостерігають, як їх життя, наче сонце, закочуються за обрій.

Що приховують ці самотні старі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?