Скажи мені по-русски

Українсько-російський Словник «Скажи мені по-русски» має на меті вивільнити українську мову від усього лишнього. Сьогодні в рідній мові стільки зайви, що вже й не злічиш. А найгірше, годі зрозуміти, де ж серед розмаїття суржику кальок, покручів, чужомовних запозик, правдиве українське. Оте наше самобутнє, яке ми століттями втрачали і продовжуємо втрачати під ярмом асиміляційної політики зросійщення української мови, а сьогодні й на догоду глобалізаційним процесам. То ж де воно наше, українське? Слово! Бо воно таки важить, особливо на тлі російської агресії та інформаційної війни «Русского мира» проти всього українського. Згадаймо, де розпочалася війна, і хто став найлегшою здобиччю оккупанта. Російськомовний українець, більшість населення Півдня та Сходу України. Отож, українське слово особливо важить, якщо хочемо зрозуміти власну самобутність, позбутися рабського тавра, стати суб'єктом міжнародного права. Знаковим завданням Словника є очищення рідної мови від усієї полови та бур'яну, що здавна захаращують її красу. А отже применшують її самобутність та велич. Замість того, щоб пишатися нашими правдивими словами, перлинами народної творчості, колоритними словотворами та словоспілками, ми віддаємо своє мовне багатство на поталу суржику, низького ґатунку мові вулиці, з якої вже й не добереш, що там українське, російське, чи англомовне. Зауважу, що Словник аж ніяк не є авторською спробою щось забрати в українській мові. Боже збав, збіднити її! Це радше намір показати, що крім загальновживаних слів та висловів є ще й правдива мова, яку на превеликий жаль забуваємо, залишаємо на сторінках словників, книжок, а чи за кулями театральних вистав та кінострічок. Отож применшуємо її вагу, трактуючи споконвіку вживану народну мову як щось застаріле, архаїчне, діалектичне, та й загалом нікому не потрібне.