«Мій прапор записавши котик» — це спроба авторки змалювати своє життя у невеликому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився і надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-х. Там начебто утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізійного каналу, газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми завжди так робили», « тобі ніхто не заздрив», «Не жили гарашо – не треба й починати».
Цей текст — суцільна іронія і стіб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «найрозумніший» і взагалі «тяжко тобі буде жити з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до чарівного діда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помічниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження).
Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому ніби мимохідь згадується годинник, коли за згадку, що ти їв нині хліб, арештовували всю батьківщину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю і своїм внутрішнім ненастанним страхом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Собственно «Мій прапор записавши котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.
Відгуків ще немає
Станьте першим, хто поділиться своєю думкою!