Сіль - Федір Александрович

"Сіль" - книга Федора Александровича, головного героя документального фільму "Російський дятел", який 2015 року отримав Гран-прі журі на кінофестивалі Санденс.

Цю книгу написано в мандрівному ромському цирку, десь на Балканах, між виставами. Автор чистить звірів, а щоночі обсипає манеж сіллю, бо старі балканські циркачі кажуть, що сіль не пускає на арену мертвих. У колі він завжди залишає прохід. Для тих, хто не повернувся.

"Сіль" - про людину, яка пам'ятає свою країну цілою і бачить її в руїнах. Книга відкривається мемуаром "Один день у Чорнобилі": один знімальний день у Зоні, з якого народився "Російський дятел", коли всі ще були живі і коли в руїнах лежала тільки Прип'ять. Тут Рудий ліс, який десятиліттями ховали в землю ліквідатори і який тепер сам захистив себе від окупантів. Тут бабуся автора, яка у 87 років помирала у Страсну п'ятницю в облозі Чернігова, без світла, води й тепла, і до останнього подиху читала "Отче наш".

Далі - вірші циклу "Міст між світами": "Червоний сніг", вірші про війну і вигнання, та "Райське поле", вірші з Балкан. Потім моноп'єса "Лопата", у якій колишній ліквідатор, бессарабський болгарин Іван, досі грає в хованки з другом Атанасом. І дві п'єси. "Глухота" - історія ченця з монастиря у Щасті, який став художником, а потім солдатом з позивним "Ігемон" і перестав чути. "Німота" - трагедія з хором, де до поета в костюмі Арлекіна на цирковий манеж, посипаний сіллю, приходить хор мертвих.

Завершує книгу мемуарна проза "Орфей 27: Смерть після Санденсу" - про славу, яка ходить поруч зі смертю і небезпекою, про отруєння й замахи, про міст із консервних бляшанок, який автор збудував у Софії, і про залізну книгу, яку показували в Болгарії та в Європейському парламенті. Це книга пам'яті Ярослава Кмитка, музиканта і найближчого друга автора, який, як Ікар, підлетів надто близько до сонця. Епіграфами до її розділів стали пункти Конституції Ужупісу, маленької богемної республіки у Вільнюсі, куди Ярослав мріяв потрапити і так і не доїхав.

Мемуар, вірші, моноп'єса і дві п'єси складаються в одну розмову з тими, хто не повернувся: з ліквідатором, який досі шукає загиблого друга, з ченцем, що став солдатом, з поетом, по якого приходить хор мертвих.

Це книга про ціну правди і про правило, яке автор виніс із Зони: "Не важливо покарати винного. Важливо виправдати невинного."